FOLIO I · DENKER
Народився 10 липня 1851 року у Відні, четвертим із дев'яти дітей.
Вивчав право в Університеті Відня; занурення в римське право ввело його в коло економічних питань.
Лише читання праці «Grundsätze der Volkswirthschaftslehre» (Основи політичної економії) Menger дало Wieser шукану перспективу, яку він у ретроспективі сприймав як «визволення зі скрути мислення».
1872 року вступив на австрійську державну службу (Нижньоавстрійська фінансова крайова дирекція).[1]
1875 року отримав стипендію на наукову поїздку та вивчав політичну економію у Karl Knies у Гайдельберзі, а також в університетах Лейпцига та Єни.[7]
1884 року габілітувався працею «Über den Ursprung und die Hauptgesetze des wirthschaftlichen Werthes» (Про походження та основні закони господарської цінності) і запровадив поняття граничної корисності в економічну науку. Перша публікація знайшла мало відгуку за межами Відня.[1]
Екстраординарний професор (1884) і з 1889 року ординарний професор політичної економії в Карло-Фердинандському університеті (Німецький університет у Празі); ректор у 1901/1902 році.[1]
Вихід праці «Der natürliche Werth» (Природна цінність, 1889), у якій Wieser змалював господарство як систему, упорядковану точними законами.[8]
1903 року як наступник Carl Menger обійняв кафедру політичної економії в Університеті Відня; серед його учнів були, зокрема, Ludwig von Mises, Friedrich von Hayek та Joseph Schumpeter.[1]
Як один із дуже небагатьох «австрійців» написав кілька праць, помірних за тоном, але виразно прихильних до війни.
1917 року отримав австрійський баронський титул і був призначений довічним членом Палати панів.[1]
30 серпня 1917 року був призначений імператором Karl I. міністром торгівлі й обіймав цю посаду до 11 листопада 1918 року в кількох урядах поспіль.[1]
1921 року отримав почесний докторський ступінь Віденського університету.[1]
Помер 22 липня 1926 року в Санкт-Ґільґені поблизу Зальцбурга.
Під час своєї освітньої подорожі Німеччиною навчався у Bruno Hildebrand у Єні.[1]
Завдяки стипендії на подорож вивчав політичну економію в Karl Knies у Гайдельберзі.[1]
Під час своєї навчальної подорожі до Німеччини навчався у Wilhelm Roscher у Лейпцигу.[1]
Лише читання «Grundsätze» (Основи) Menger дало Wieser шукану перспективу, яку він у ретроспективі сприймав як визволення з «потреби мислення».[1]
Lorenz von Stein у статті OeBL прямо названий учителем Wieser у Віденському університеті.[1]
Під час студій права у Віденському університеті, під впливом учня Menger Friedrich von Wieser, звернувся до політичної економії.[2]
Weiss studierte an der Rechts- und Staatswissenschaftlichen Fakultät der Universität Wien bei Eugen von Böhm-Bawerk und Friedrich von Wieser.[9]
Mises war nach Wiesers Berufung 1903 an die Universität Wien einer seiner Studenten in der Vorlesungs-Reihe zur Politischen Ökonomie; Wikipedia EN führt Mises explizit als Wieser-Schüler.[11]
Haberler навчався у Віденському університеті, зокрема у Friedrich von Wieser та Ludwig von Mises (ступінь доктора державознавства 1925 року).[3]
Від 1920 року вивчав політичну економію у Віденському університеті, зокрема у Friedrich von Wieser.[4]
Hayek promovierte 1921 an der Universität Wien zum Doktor der Rechtswissenschaften bei Wieser; Wikipedia EN bezeichnet Hayek als „Wiesers treuesten Schüler".[10]
1907 року здобув ступінь доктора права у Віденському університеті; у bio_de та у дослідженні Klausinger зазначений як учень Friedrich von Wieser. Wieser виробив з Mayer стосунки на кшталт батька й сина і сприяв йому всіма можливими способами.[13]
Wieser und Böhm-Bawerk waren Jugend- und Studienfreunde an der Universität Wien; 1880 heiratete Böhm-Bawerk Wiesers Schwester Paula und wurde damit zugleich dessen Schwager und langjähriger Wegbegleiter.[5]
1894 року, поряд із Friedrich von Wieser, став екстраординарним професором Німецького університету в Празі.
Mayer 1923 року дістав віденську кафедру як наступник Friedrich von Wieser; після смерті Wieser він оселився в його будинку, що лишився по ньому, у 19-му районі Відня.[13]
Friedrich von Wieser у контексті всієї школи: п'ять поколінь, їхні лінії «вчитель–учень», гуртки та колегіальні зв'язки.
Показати в генеалогії →
