Захист докторської дисертації (Dr. jur.) у Carl Menger у Віденському університеті.[1]
Після захисту дисертації Seidler обіймав різні посади на державній службі, зокрема в Міністерстві сільського господарства.[1]
В оригінальній статті Seidler застосував принцип граничної корисності до визначення міри покарання (Seidler 1890).
Перехід до Міністерства сільського господарства.[1]
Габілітація у Віденському університеті з адміністративного права та науки про управління.[1]
Після габілітації Seidler викладав як професор публічного права, серед інших і престолонаслідника Karl.
Викладацька діяльність на посаді професора в Експортній академії та у Вищій школі аграрних наук у Відні.[1]
Повернення до Міністерства сільського господарства на посаду міністерського радника; згодом начальник секції.[1]
Надання дворянського титулу (von Feuchtenegg), за рік до призначення міністром сільського господарства.[1]
У 1917 році спершу міністр сільського господарства, відтак прем'єр-міністр, тобто останній голова кабінету монарха Karl.[1]
Після Першої світової війни Seidler обійняв посади у промисловості та банківській справі й присвятив себе своїй науковій праці.[1]
Директор кабінету імператора Karl I після відставки з посади прем'єр-міністра.[1]
Ernst Seidler von Feuchtenegg promovierte 1887 unter Carl Menger zum Dr. jur. an der Universität Wien.[1]
Ernst Seidler von Feuchtenegg у контексті всієї школи: п'ять поколінь, їхні лінії «вчитель–учень», гуртки та колегіальні зв'язки.
Показати в генеалогії →