FOLIO I · DENKER
Studium bei Philippovich, Böhm-Bawerk, Wieser und Menger; Kommilitonen u. a. Mises, Schumpeter, Hilferding und Bauer.
Kurzes Auslandssemester an der Berliner Universität in der Tradition der Jüngeren Historischen Schule.
Erste Promotion in Rechtswissenschaften an der Universität Wien.
Ab 1910 Redaktionssekretär, ab 1918 Schriftleiter, 1921–1933 Mitherausgeber gemeinsam mit Joseph Schumpeter und Alfred Weber.
Zweite Promotion an der Universität München mit einer Arbeit zur Pensionsversicherung der Privatangestellten.
Habilitation mit „Die Privatangestellten in der modernen Wirtschaftsentwicklung“, dem ersten umfassenden Standardwerk zur Angestelltensoziologie.
Ruf auf eine Extraordinariatsstelle an der Ruprecht-Karls-Universität Heidelberg.
1919 Leiter der volkswirtschaftlichen Abteilung in der österreichischen Staatskommission zur Sozialisierung, 1920/21 Mitglied der Sozialisierungskommission in Deutschland.
Lehrstuhl für Sozialpolitik; ab 1923 mit Alfred Weber Direktor des Instituts für Sozial- und Staatswissenschaften.
Zweijährige Gastprofessur an der Tokyo Imperial University mit angegliederten Reisen nach China.
Nachfolge Werner Sombarts auf dem Berliner Lehrstuhl für Nationalökonomie und Finanzwissenschaft; im April 1933 vom NS-Regime suspendiert.
Flucht nach New York und Mitgründung der „University in Exile“ an der New School for Social Research gemeinsam mit Alvin Johnson.
Aufbau und Leitung der Graduate Faculty of Political and Social Science an der New School for Social Research bis zum Tod.
Lederer starb am 29. Mai 1939 unerwartet im Nachgang einer Operation.
Lederer hörte Böhm-Bawerks Vorlesungen und nahm an dessen Seminar in Wien teil — prägende Begegnung mit der Wiener Grenznutzenschule.
Menger належав до віденських учителів Lederer в останні роки його активної викладацької діяльності перед виходом на пенсію.
Wieser, поряд із Böhm-Bawerk, належав до тих віденських університетських викладачів політичної економії, які найбільше вплинули на Lederer.
Philippovich, Sozialpolitiker und Brücke zwischen Wiener Schule und Sozialreform, war einer der wichtigsten Wiener Lehrer Lederers.
Товариш по навчанню у Відні, згодом разом із Schumpeter і Lederer член німецької комісії з усуспільнення 1919 року.
Віденський однокурсник в австромарксистському середовищі; Lederer упродовж усього життя зберігав тісний інтелектуальний зв'язок з австромарксистами.
Brentano опікував другу докторську працю Lederer на ступінь Dr. rer. pol. у Мюнхені 1911 року, присвячену пенсійному страхуванню приватних службовців.
Колега по кафедрі в Гайдельберзі та співдиректор Інституту соціальних і державних наук (1923–1931); співвидавець «Archiv für Sozialwissenschaft und Sozialpolitik».
Член гайдельберзького гуртка Max Weber; інтелектуальне зіставлення з Weber за одночасної політичної опозиції як демократичний соціаліст.
Обидва були членами Гайдельберзького гуртка Max Weber; інтелектуальний зв'язок між віденським логічним емпіризмом і гайдельберзькою соціологією.
Захистив докторську дисертацію в Гайдельберзі під керівництвом Lederer; згодом член-засновник University in Exile при New School.
Lederer 1931 року став наступником Sombart на берлінській кафедрі державознавства.
Mannheim з 1924 року працював у Гайдельберзі під керівництвом Alfred Weber та Emil Lederer і здобув там 1926 року габілітацію із соціології.
Speier захистив дисертацію в Lederer у Гайдельберзі та пішов за ним як член-засновник до University in Exile у Нью-Йорку.
Економіст і член-засновник University in Exile 1933 року за деканства Lederer.
Johnson, президент New School for Social Research, 1933 року запросив Lederer до Нью-Йорка як першого декана University in Exile.
Emil Lederer у контексті всієї школи: п'ять поколінь, їхні лінії «вчитель–учень», гуртки та колегіальні зв'язки.
Показати в генеалогії →